БРАТАН МИКОЛА ІВАНОВИЧ
(1935-2010)
Братан Микола Іванович народився 1 січня 1935 р. у с. Семенівці Каховського району в родині сільського механізатора.
Закінчив Бериславське педагогічне училище, філологічний факультет Одеського державного університету. Працював у районних газетах, на обласному телебаченні.
М. І. Братан як письменник дебютував у 1961 році збіркою віршів “Смаглява Таврія”. Він автор близько 50 книг віршів, художньої прози, драматичних творів, численних літературно-критичних статей, присвячених творчому доробку сучасних письменників, а також виставам різних театральних колективів. Життю і творчості Олеся Гончара присвятив нарис “Сила любові”.
Поет не залишає поза увагою найприскіпливішого читача – дітей та юнацтво. Саме їм і присвячені дотепні, щиросердні і доступні дитячому світосприйняттю поезії збірок “Слон на стадіоні”, “Равлик на пляжі”, “Парасолька йде по місту”, “Пригоди живої природи”.
На вірші М. І. Братана написана ціла низка пісень професіональними і самодіяльними композиторами, серед яких: “Зароди, наша ниво” (муз. В. Телюка), “Ромашкова стежина” (муз. Є. Сівцова), “Листопад переходить дорогу” (муз. В. Другальова) та ін.
Його твори – це цілий світ бентежжя, палких дум, десятиліть боротьби за правду і людяність, високі гуманні почуття, зневага до тупості та зради. Внутрішній драматизм, який виникає від гострого прагнення гармонії в світі, у нашому суспільстві, у взаєминах поміж людей і таке ж відчуття у них дисонансів – це і є справжньою домінантою його творчості.
Письменник М. Шевченко пише: “Талант і великий письменницький доробок, синівська любов, глибока освіченість, знання історії, культури свого краю, а ще постійна чесність у відстоюванні народних ідеалів – завдяки цьому він став певним символом свого краю. Отак скажімо, Полтавщина – це Володимир Малик, Чернігівщина – Станіслав Реп’ях, Закарпаття – Іван Чендей і Петро Скунць, Запоріжжя – Петро Ребро, а Херсон – звичайно ж, Микола Братан”.
Лауреат премії імені А. Малишка М. І. Братан, за словами Л. П. Куліша, “вперто, твердо і надійно ввійшов в українську літературу. Перші віршовані твори засвідчували, що їх автор неординарний, непересічний поет, щиро закоханий в навколишнє життя з його радощами і прикрощами, болями й надіями… І в кожному творі гранично окреслювалась неперебутня любов до степових людей, серед яких народився й виріс, творчо змужнів письменник. А ще характерною ознакою поетичних і прозових творів митця є колоритне, своєрідне, незашмуляне слово…”
М. І. Братан завжди уособлював Таврію для письменників України, Білорусі, Росії, Дагестану, Узбекистану. Він переклав українською мовою антології поезій карачаєво-черкеських, чеченських та інгуських авторів, вірші з російської та білоруської мов, збірки єврейських, болгарських та угорських поетів. Видав книгу поетичних перекладів “Гостина” (2003 р.)
Поет – делегат VI, VII з’їздів СП СРСР та VI, VII, VIII з’їздів СПУ, з 1971 року – голова Херсонської обласної організації Національної спілки письменників України, нагороджений орденом “Знак пошани”.
У 2004 році присвоєно почесне звання “Заслужений діяч мистецтв України”.
Протягом творчого життя митець виховав десятки молодих літераторів, патріотів України, займався громадською діяльністю, активно популяризував рідну мову і культуру.
Микола Іванович Братан належить до генерації поетів, які несуть у собі Україну. Для них вона – не красива назва, географія, а сутність життя. Його працездатність гідна подиву. До останнього свого подиху Микола Іванович Братан залишався на передовій у боротьбі за утвердження рідної родинної мови на етнічно українських землях славної Таврії. Ще 11 березня 2010 року він презентував свою ювілейну збірку “Від сонця до сонця” студентами Херсонського державного університету, проте 13 березня 2010 року на 76 році життя серце полум’яного просвітянина перестало битися, але його справа живе і ще довго буде жити у його нетлінних рукописах, у його піснях та драматичних поемах, у його експромтах та численних виступах в програмах обласного та національного телеканалу, у його учнях, які пам’ятають вірного сина та духовного батька смаглявої Таврії Миколу Івановича Братана.
Автор поетичних книг: “Смаглява Таврія”, “Луни”, “Відгомін”, “Веселку – людям”, “Від першої особи”, “Степові люди”, “П’ята група крові”, “Експромти”, “Експромти з посмішкою”, “Царина”, “Я ще осіннім не став”, “Семенівське шосе” та інших; драматичних поем: “Туга”, “Сліпий дощ”, “Діалектика природи, або ж Дисидент із КДБ”, “Сердитий бог”, “Їде батько Махно”, “Зорі падають в моря”, “Сузір’я Плеяд”, “Колюча нива”, “Махно в Парижі”, “Лукавий сон”, “Берег Маклая” , “Побите серце”; прозових творів: “Діждались весілля”, “Бережина”, “Далі буде” та багатьох інших.
Твори
Братан М.І. Семенівське шосе: Вибране (1957-2007). – Київ-Херсон: “Просвіта”, 2007. – 156 с.
Життєва наповненість слова
(з передмови до видання)
Серед семи десятків книг Миколи Братана визернюється найновіша – із заземленою назвою “Семенівське шосе”. Вона писалася більше півстоліття. Часовий діапазон віршів – 1951-2007 рр. І яких тільки тем, настроїв, мотивів, почуттів не було на цій творчій дорозі. Вони сьогодні фокусуються, узагальнюються до сокровенного, найріднішого: любові до рідної землі, частиною якої є неозорий степ, селянської долі, чуття народу, жінки, нашої драматичної й трагічної історії. Тут же осмислюється авторська позиція у цьому процесі. Попри всі негаразди і перипетії у “Семенівському шосе” пріоритетною є оптимістична концепція. Автор це стверджує не рекламними закликами, що часто стрічаються у подібних поезіях, а виваженим добірним словом, образними знахідками, котрі ніде не вичитаєш, тільки можна побачити у тому ж запиленому степові, у спраглій рослині, на змарнілих селянських обличчях. І відсутня тут якась вишукана естетизація, це швидше багатство земного і життєвого вияву, що реалізується у слові….
….Підготовка до видання вибраних творів – це завжди бентежний, непростий процес. Адже відібрати найдовершеніші – справа складна і відповідальна.
Коли дана книга була уже зверстана, автор додав ще кілька віршів: “З-під бузкового цвіту”, “Трофейна машина”, “Дід за хатою косу клепле…”, які значно підсилили художній рівень книги. З його скарбниці, певне, є що додавати. Тема родової землі для поета воістину невичерпна.
Василь Загороднюк,
письменник, кандидат філологічних наук
Нові поезії
| Від сонця до сонця Від сонця до сонця і прадід, і дід, І тато в степу парували. І нас поучали, щоб так, як і рід, В житті свою нивку орали.Нехай не судилось за плугом іти. Хай інші підняв перелоги. Від сонця до сонця, мій брате, і ти Не раз парував до знемоги.Покинув поетам звитяжний жнивар – Славетне імення згадаєм, Що маєм, нівроку, однаковий дар, Що ділим тривоги навзаєм.Ночами не спиш, як чогось не стача, Коли виколошує нива. А слово – це теж і відрада, й печаль: Тож зичив нам щасного жнива.Від сонця до сонця – і праця, й любов І то не твоя лиш потреба. Ти в божий цей світ не на грища прийшов, Неповним він буде без тебе.Додбай на віку заповітне в роду, Не витрать ні зеренця, ні гронця. Тож тільки отак – причащатись труду, Як робот – від сонця до сонця.12.VIII.2009 р. М.Братан | На баштані Пам’яті В.ШаповаловаБаштан. Курінь. Володя Шаповалов Рушницею розгонить вороння. А тут і я – ні сіло ані впало – Припервсь велосипедом опівдня.Зустрів мене сердито-незлобливо Нахабного суперника свого – Була одна вродливка чорнобрива, Що вчарувала в тій порі його.Гай-гай, на двох те диво не ділилось, Адже обох із розуму звела Краса, що з агротехніки прибилась На практику до нашого села.Ми воровали, чеслове хвалити, Не стали ні потому, ні тоді, Єднало нас те незабутнє літо Крізь роки молоді й не молоді.Не гріх, що я сьогодні пригадаю Баштан, курінь – та ж то було життя. Прийшла печальна вістка з ріднокраю: Іще один ровесник в небуття.Ну, як воно у засвітах, Володю? – Нікого ж бо ця доля не мина. Але скорботі поклонятись годі. Днедавна зустріч в пам’ятку зрина:Притлумив ревність в серці десь на споді. Прилаштував рушницю на колоді, Ножем озброївсь: – Дині? Кавуна?…9.IV.2009. М.Братан. |
| До жайворонкаІ знову ти, як в інші літа, Над смутком каменю й хрестів, Щоб нам життя не розлюбити, Затріпотів, зажебонів.Непроминально і воскресно Бринить мелодія жива. Твоє джерелечко небесне Не завмира, не вибува.Ба навіть змовкнеш ненароком, Напевне знаю – не біда. Це ж з володінь своїх високих Ти припадаєш до гнізда.25.IV.2009 р. с. Семенівка. М.Братан. | Семенівське шосе Стелилась тут баюриста ґрунтівка, Яку верстали коні і воли. У бездоріжжя – мучилися ж стільки – Шофери емтеесівські кляли.Я відав теж, як загрузали авта, Коли земля розгасне повесні. Півторатонку, мушу вам сказати, Доводилось штовхати і мені.Той клопіт мій забути можна б досі, Як я, хлоп’я, мотора виручав. А батько мій стократ по цій дорозі В близькі й далекі рейси вирушав.Коли було – не пригадаю точно, Але не в помаранчеві літа Вдягла вона асфальтову сорочку, Доріженька, по суті ж бо, свята.Її минуле не судімо строго, Поміж земних доріг така одна. Веде мене до отчого порога Не автобан, а скромниця – вона.На ній згадаю радощі колишні І потамую нинішні жалі. Таж батьків МАЗ в полях не будить тиші, Родинні не воркочуть “Жигулі”.А я не вірю. Я шукаю сліду, Що замели минулих літ вітри. І він мені воскресне, як приїду, Бодай і з-під асфальтної кори.Свята святих живе в душі нетлінно, В запомин відкотилося не все. Через моє життя струмує, плине Дорога ця – Семенівське шосе.2007 р. М.Братан. |
Драматичні поеми
Братан М.І. Побите серце: Драматична поема. – К.-Херсон: “Просвіта”, 2009. – 59 с.
У драматичній поемі “Побите серце” автор описує один з важких періодів життя Тараса Шевченка під час заслання в Орській фортеці Оренбурзького окремого корпусу.
Проза
Братан М.І. Голодна кров: Роман. – К.-Херсон: Просвіта, 2008. – 179 с.
У пошуках справжнього
(з передмови до видання)
У 2007 році в творчості Миколи Братана сталася значна подія – вийшла поетична книга “Семенівське шосе”. Це кращі вірші за п’ятдесятилітній період праці на творчій ниві. Вони писалися в традиційній класичній манері української поезії. То й закономірно, що частина з них представлена в поетичних антологіях. Та творчий діапазон автора майже непередбачуваний. Особливо вражає жанрове розмаїття: вірші, сонети, оповідання, повісті, романи, драматичні поеми, експромти, літературознавчі та дитячі твори, пісні, переклади. Це реалізовується у багаточисельних виданнях.
Поява роману “Голодна кров” – свідчення творчого неспокою автора, еволюції його стильової манери. І коли з цим твором порівнювати його більш ранні романи “Бережина”, “Перепелина ніч”, то бачиться менша метафоричність, та вона стає більш виразнішою, гострішою, динамічною. Більшого значення набуває діалогічна форма мовлення, оновлюється лексичне багатство твору. Уважний читач підтвердить, що “Голодна кров” за всіма художніми ознаками – твір нашого неспокійного сьогодення з превалюванням на суспільно-політичні процеси, учасниками яких є не хто інший, а ми самі. Це тернисте утвердження демократичних і морально-етичних принципів у нашому державотворенні. У романі М. Братан відходить від традиційного поняття – “позитивний герой”. Тут швидше фрагменти людських доль, котрі тісно взаємопереплетені. І не тільки сьогоднішніми проблемами, а й не менш важливими минулими, історичними….
Василь Загороднюк,
письменник, кандидат філологічних наук
Братан М.І. Танго над лиманом: Роман. — К.-Херсон: Просвіта; Айлант, 2001. — 139 с.: іл.
Це порівняно невеликий за об’ємом твір (22 розділи) про боротьбу проти духовного браконьєрства і морального зубожіння. Автор порушив болючі проблеми нашої дійсності, словом і ділом кликав нас, сучасників, боротися з усім, що заважає нам бути Людьми, жити щасливо в мирі і злагод. З непідробленою синівською любов’ю автор опікувався долею краян; дотепним гумором таврував пристосуванців, «шукачів легкого життя»; стверджував незламність народного духу і уславлював людей праці, які є творцями добра і краси, носіями духовних і моральних цінностей. Письменник гостро відчував час, в якому жили і продовжують жити, мріяти, кохати і йти у вічність його герої.
Літературознавчі видання
Братан М.І. Поет-земляк Євген Фомін. – К.-Херсон: Просвіта, 2008. – 23 с.
Десь на початку 1964 року довелося автору знайомитися з матеріалами Каховського історичного музею про життя і творчість поета-земляка Євгена Фоміна.
Результат літературознавчої роботи і представлено у цій книзі разом з поемою “Загратний календар” (1961 р.)
Братан М.І. Сила любові: Слово про Олеся Гончара. – К.-Херсон: Просвіта, 2002. – 31 с.
Драматичні поеми
Братан М.І. Берег Маклая: Драматична поема. – Херсон: “Айлант”, 2009. – 72 с.
(уривки)
МІСЦЕ ТРЕТЄ
Канари. Хижка на березі океану. Під пальмою сидять на приземистш стільцях Геккель і Маклай, занурений в папери, що він їх розклав на колінах.
Геккель – Тож як, завзятий мрійнику, Канари?
Чи, як писав до мами, «царство мрій»?
Маклай – Зер гут, я радий, що сюди потрапив.
А блохи?
Маклай – Шлехт. Заїли, зізнаюсь.
А вас?
Геккель – Не зовсім.
Я воюю з ними,
Шість тисяч їх донині цим ось нігтем
Убив, чи, поправніше, задавив.
Маклай – Я, може, також знищив би не менше,
Але ж клопочусь губками (кладе на долоню губки) ось цими.
Найнижчі форми багатоклітинних,
Біс побери, маленькі грудочки
Ледь не безсмертні, – таж вони не гинуть,
Бодай їх через сито перетри,
Перетвори на кашу, – диво з див:
В морській воді з них перегодом будуть
Такі ж достоту грудочки.
Геккель – Тож добре,
Що блохи, як уб’єш, не оживають.
Маклай – Жартуєте, я весь у пухирях.
Геккель – Стерпіть, юначе, все – задля науки,
Що ви її не просто вподобали,
Ви зроджені для неї.
Маклай – Трохи є.
Я дещо тут відкрив.
На грудах лави,
На побережжі в гавані знайшов
Оці ось губки, геть мініатюрні.
Але на вигляд вельми симпатичні.
Геккель – Показуйте. Це особливі губки.
Маклай – Назвати хочу їх – гуанча-бланка
На честь знебулих жителів Канар.
Жили гуанчі (люди) у печерах,
Були рославі, красовиті, мали
Таку ж достоту шкіру, як і ми.
Геккель То, може, блохи, що кусючі збіса,
Сприймають нас, нівроку, за гуанчів.
Маклай Я так гадаю: хай імення їхнє
Звучить бодай у дослідах моїх,
Як споминок про краманьйольську расу,
В науці, себто, хай живуть гуанчі.
Геккель В іспанських колоністах їхня кров,
Хоч я цього й не схвалюю, колего.
Маклай Що саме?
Геккель Суміш крові.
Маклай Навіть так?..
Та не про колоністів зараз мова,
Про губки йдеться, дивні ці створіння
Розглянути – згодився б мікроскоп.
Здалось мені, що це новий їх вид,
Донині ще науці не відомий,
Але, хоч форми губок розмаїті,
Єдиний це зоологічний вид,
Різновиди ж залежні від умов.
Геккель Мій друже, таж ви підете далеко,
У вас аналітичний склад ума,
І справді ваші викладки цікаві, їх треба перевірити на точність.
Про це у нас надвечір буде мова,
А зараз нас чекає шлях у гори
На Тенерифський пік.
Знайомтесь,прошу,
Наш провідник. Іспанського коріння,
З очима хитруватими, як в лиса
І з посмішкою злодія (між нами),
Гаразд, що мови нашої не тямить.
Провідник Гут таг. Сказав я правильно, чи ні?
Чудна у вас, у іноземців, мова. Чи це тому, що я її не знаю.
Прийшов до вас, сеньйори, по задаток.
Давайте гроші, бо не поведу.
Удома діти ждуть, сидять голодні,
Не ті стають Канарські острови,
Грабують нас невситники з Європи.
Геккель Трудитись треба.
Провідник Я труджусь, сеньйоре.
Хіба вам шлях у гори показати
-Це не робота? Ще й яка! Без мене
На вас чекає… як це? Небезпека.
Геккель По-нашому гефірлєхкайт. Ми знаєм,
Що кепсько без твоєї допомоги. Тому-то й гроші платимо. Візьми. А решту – як повернемось здорові. То – гут?
Провідник Та гут. Віддам родині гроші.
Не бійтеся, я вас не підведу. Тенга уна палабра!.
Маклай Що він мовив?
Геккель Сказав «Завжди дотримуюся слова».
Маклай Тенга уна палабра. Як девіз.
Не гріх собі за правило узяти.
Геккель Життя, мій друже, це не проста штука,
Девіз – одне, обставини – то інше.
Від них залежить зчаста перш за все
Цей світ, від наших губок до людини.
Житгя – це вир борні за виживання,
І в ньому тільки той перемагає,
Хто нагорі у родовіднім древі.
Неандерталець переважив мавпу,
В людськім суспільстві теж непримиренна
Триває боротьба за існування,
І в ній таки своє рішуче слово
Належить вищій расі, як-то нашій,
Арійській.
Маклай А слов’яни хай занишкнуть?
Геккель У вас, колего, бачу, кров гордлива.
Субстанція, однак, непізнаванна,
І саморух матерії для мене
Й для вас так само – загадка.
Маклай А Дарвін?
Геккель Це мій учитель, геніальний вчений,
Але його теорія, колего, Сказати б, антисоціалістична
Маклай ??
Ггккель Не подивуйтесь, тут нема крамоли,
Добір і боротьба за існування -Це різні речі. В цій останній, друже, Перемагає, справді, вища раса, А всякі там гуачі йдуть у безвість.
Маклай Дозвольте не погодитися з вами.
Геккель Не дозволяю. Нас чекають гори.
Піду, зберуся з духом і речами. І вам це саме радив би зробити. Геккель пішов.
Маклай Полігеніст гер Геккель, не інакше,
Або ж, іще страшніше: він – расист, Нацист. Хоч зовні – інший вигляд має. Невже я в ньому помиливсь, а він, То вже напевне, – у мені. Не хоче В моїй особі мати опонента. Тихо надійшла дівчина – донька провідника
Дівчина Гут таг.
Маклай Ти хто?
Дівчина Дочка провідника
Він був у вас. Одержав гроші?
Маклай Трохи.
Аванс.
Дівчина У нас немає вдома хліба.
А риба є. Я наловила в морі. Лише дрібної. Десь на глибині Велика ходить, там, де і акули. Я їх страшусь, у них жахливі очі, А зуби, то вже нічого й казати.
Маклай Ти ходиш в море?
Дівчина Не сама, а з татом.
Маклай Хоробра ти, їй-право, і вродлива.
Дівчина У нас не можна мовить про таке.
Маклай Невже ж бо прогріх – про твою красу
Так говорити, як душа підкаже.
Дівчина Не звикли ми до звичаїв чужинських.
Спитаєте ще, як мене зовуть.
Маклай А й справді як, ім’я людину красить.
Дівчина Гуанча я, хіба цього замало?
Щоправда, певне – змішаної крові.
Мій тато більше на іспанця схожий.
А ось матуся – бачили б її –
Пішла до предків, що жили в цім краї –
Вона була без домішок, сказати б,
Із вашої хваленої Європи.
Маклай Ти ще й розумна, тільки знай, Гуанча,
Європа різна, окрім Дойчланд, в ній
Ще є Росія, звідкіля я родом,
Є Україна, батьківська земля.
Дівчина Даруйте, але як вас величати?
Маклай Микола я. Ніколо по – іспанськи.
Дівчина Ми-ко-ла. Молодий, вродливий.
Маклай Де там,
Хіба мене зрівняти з козаками,
Чиїм нащадком звіку називаюсь.
Чигати вмієш?
Дівчина Трохи. По-іспанськи.
Маклай «Тараса Бульбу» міг би тобі дати,
Але ж російська мова, не збагнеш.
Увійшов провідник
Провідник Ти що тут загубила, вітрогонко?
Чому людині забиваєш баки?
Дівчина Німецькій мові, тату, научаюсь.
Провідник Для тебе і іспанської задосить.
Дівчина А є ж іще російська, українська (до Моклая)
Є українська?
Маклай А звичайно ж, є
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть…
Дівчина Хрущі – це що?
Провідник Це, певно, їхні блохи.
Маклай Не ображайте нашу комашню.
Хрущі ж бо не кусаються – гудуть.
Провідник Ходи додому і лаштуй вечерю,
А нас із гостем гори зачекались.
Де ж твій хазяїн, а чи скорше босе?
Маклай Він мій учитель.
Провідник Це одне і те ж,
Ох, не люблю я цих панів лукавих.
Маклай Як ви скачали? Саме так назвав
Тарас Шевченко злісне це поріддя.
Провідник А хто ж бо він?
Маклай Поет, художник, геній,
Провідник І він отак, як я, назвав панів?
Життя народу, мабуть, добре знає.
Маклай З народу вийшов і живе у нім.
Провідник 3 панами, звісно, треба пильним бути.
Ось твій учитель – він таки з панів. Але ж і я, даруйте, не холоп, Якби не я, ці острови собачі Заскніли б геть. Гуанча хто були? Достоту дикуни, як і собаки. Оті, що назву островам дали. Ні, я не проти, всяка твар в цім світі Нехай живе, хоч би узяти й бліх.
Маклай Чому ж гуанчам тут забракло місця?
Провідник Я не сказав би, їхня кров живуча,
Мою дочку добачив? Адже в ній Іспанського, вважай, нема нічого. Мені здається часом, що вона Не з-під мого, звиняюся, засіву. Від матері оця дикунська врода. Запала в око? А чи скажеш: ні.
Маклай Я все-таки учений, і мене
Передовсім цікавлять нині губки. Тут є такі, що не зустрінеш інде.
Провідник Хіба збагнеш друкованих та вчених.
Питавсь один: а де ж у вас канарки, Адже, мовляв, Канарські острови. Не хоче вірить, що вони – собачі, «Канари» наші це від слова «каніс» -Собака. В давнину їх тут кишіло, Великі, дужі, справжні вовкодави, Хоч зроду не водилось тут вовків, Видать, були їм не до шмиги блохи.
Сміх. А ось і пан учитель.
Геккель Я готовий
На верхогір’я, хоч у небеса. Там скипень, тож, Миколо, одягайтесь, А губки ті, що ви їх тут відкрили, Таки належать в їхній видозміні До виду самостійного. Цей світ, Що не візьми, полігенізмом квітне. Хоч це не зовсім точно: поряд з квітом, Полибуєм таке, що мерхне, гине. Хоча б, наприклад, і гуанча-бланка.
Маклай На верхогір’я ще не піднялись,
Мене уже, професоре, морозить. То що – моногенізмові кінець? І людство теж полігенізм вражає?
Геккель А ви про це у нього запитайте,
(убік провідника) Чи схоче він себе зрівняти з тими, Кого іспанці знищили до тла.
Провідник Я поріднився, може, з ними кров’ю,
Несамохіть, судилось так мені. Тут чистого іспанця вже не здиблеш.. То йдемо в гори, справді там мороз, Потрібно одягатися тепліше.
Геккель Намерзнемося в горах – не біда,
Після Канар поїдемо в Марокко. Отам уже нагріємось уволю. Простежите, колего, чи нема В північно-африканськім побережжі Гуанча-бланка. Возведіть в систему Питливі спостереження свої. На них, нівроку, людство зачекалось.
Маклай Гіпербола? Тенга уна палабра,
Я слова клятви не ламаю, пане, Задля науки і природи й людства Готов знести і холод і спекоту. Настане час – з гуанча-бланка поряд Постане, вірю, і моє ім’я.